НАЗК: своїх не чіпає, чужих б'є

З понад 2 мільйонів декларацій за 2 роки не було перевірено й тисячі, менш ніж 0,03%. З перевірених — лише третина декларацій посадовців, яких можна вважати найвищим керівництвом держави – мова про президентів, міністрів, народних депутатів і керівників різноманітних центральних органів влади. А от чому так мало, хто саме і чому саме вони – стає зрозуміло, якщо проаналізувати результати перевірок.

У попередніх програмах я неодноразово говорила, що НАЗК є політично залежним органом. Контроль над цим Агентством, яке за своїми повноваженнями є найпотужнішим антикорупційним органом, ділили "Народний фронт" на чолі з Арсенієм Яценюком і БПП під керівництвом Петра Порошенка. При чому останній, судячи з результатів перевірок і призначення своєї людини головою НАЗК, своє таки видушив.

Так, за даними офіційного сайту, НАЗК перевірило всі три подані декларації Президента України. Жодних порушень в них, звісно, не знайдено.

А те, що статки Петро Порошенко пояснює бізнесом, яким не мав права займатись останніх 20 років, нікого не бентежить, як і те, що всі роки його президентства його статки формуються не з президентської зарплати – фактично єдиного дозволеного законом доходу.

НАЗК також перевірило декларації прем'єра Гройсмана і двох десятків міністрів його кабінету. У жодній не знайшло статків незрозумілого походження, які б потягнули на кримінальну відповідальність.

Єдиний міністр, в чиїй декларації НАЗК знайшло недостовірні дані – це міністр енергетики та вугільної промисловості Ігор Насалик. Щоправда, знайдені НАЗК невідповідності виявились такими сумнівними, а перспектива притягнення за це до відповідальності настільки нереалістичною, що це виглядає, скоріше, або як індульгенція, або – традиційно – використання цього інструменту, щоб зробити міністра більш зговірливим.

Точно так само виглядають і результати перевірок декларацій народних депутатів. НАЗК перевірило їх з чотири десятки. Вибір саме цих декларацій, на перший погляд, виглядає випадковим. Агентство, якому закон дав право самостійно визначати, кого, як, коли і скільки вони перевірятимуть, зрозумілої черговості і пріоритетності так і не встановило. Як і не запустило автоматизованої перевірки, яка би не тільки зробила базову перевірку всіх декларацій за лічені дні, але й визначала, в яких деклараціях є ознаки корупції і встановлювало відповідну черговість.

Не зроблено цього було, звісно, спеціально. Бо тоді вибирати, кого, як і коли перевіряти – можна вручну, а значить, перевірка декларацій перетворюється в інструмент впливу. На це вказує і загальний аналіз результатів перевірок.

Так, перевірки були розпочаті по представниках всіх фракцій і груп. Цікаво, що найбільше ознак кримінального правопорушення знаходили в деклараціях депутатів від "Народного фронту" і колишніх регіоналів та їх сателітів в парламенті – "Опозиційного блоку", "Волі народу" і "Відродження", тобто тих, з ким доводиться домовлятись, наприклад, про голосування в парламенті.

Враховуючи також непоодинокі випадки, коли НАБУ відкривало кримінальні провадження на основі даних з декларацій там, де НАЗК не бачило жодних порушень, наприклад, щодо колишнього військового прокурора сил АТО Кулика, судді Окружного адміністративного суду Павла Вовка, того ж міністра інфраструктури Володимира Омеляна – немає сумнівів, що в НАЗК перевірку декларацій перетворюють на бутафорію, а значить, ми не отримуємо результату, за який самі ж і платимо. Більше того – за наші гроші свої інтереси задовольняють ті, для боротьби з ким все це і створювалось.

Використання повноважень державних органів у власних цілях – одна із, напевно, найхарактерніших рис кількох останніх поколінь українських так званих політичних еліт, включно з нинішньою. Політична залежність перетворює один із найпотужніших за своїми повноваженнями антикорупційних органів в кишенькову різку: своїх не чіпає, чужих боляче б'є.

На практиці це означає, що в "своїх" або нічого не знаходитимуть, або – для картинки – знаходитимуть те, що можна легко виправити. І в першому, і в другому випадках – фактично, це індульгенція. Папірець, яким можна буде прикритись.

Маючи такий інструмент, когось можна робити більш зговірливим, когось – підвищувати в правоохоронних органах, де висітиме відкрите кримінальне провадження. Когось можна бити медійно, когось – відволікати від роботи постійною необхідністю щось комусь пояснювати.

І так буде безкінечно, поки ми не розв'яжемо ключову проблему: формування найвищих керівних органів держави з людей, які не будуть використовувати свої повноваження та інші державні органи в своїх інтересах.

В демократичних країнах це вирішується виборами, ключовим під час яких є свідомий вибір громадян. І здоровий глузд має підказати вам, навіть якщо ви не орієнтуєтесь в політичній кухні, що це щонайменше означає не віддавати свої голоси за тих, хто багато років був на керівних посадах у владі.