Чому парламент 2 роки не перезавантажує НАЗК?

Майже два роки в парламенті без руху лежать законопроекти, які дозволили би «перезавантажити НАЗК». При шаленій конкуренції в інших питаннях, в цьому відчувається глибоке порозуміння всього політичного керівництва держави.

Президент України Петро Порошенко протягом останніх півтора роки в різних своїх публічних виступах ніяк не може визначитись, переміг він вже боротьбу з корупцією чи ні.

Спочатку чинний глава держави рішуче заявляв, що для нього "боротьба з корупцією є пріоритетом президентської політики" й запевняв, що "вже впроваджені безпрецедентні антикорупційні механізми, які дають результат". 

Трохи згодом він зазначав, що "не задоволений результатами роботи антикорупційної інфраструктури", а зовсім нещодавно сказав, що "ми дали перший рішучий бій епідемічній корупції в Україні".

А причина цієї невизначеності в тому, що попри старання не всі антикорупційні органи вдалося взяти під контроль й знешкодити – для власної безпеки й безпеки своїх соратників. І фантастично те, як при шаленій конкуренції в інших питаннях, в цьому відчувається глибоке порозуміння всього політичного керівництва держави.

Наприклад, якщо питання стосується знищення незалежності НАБУ, то такий законопроект в унісон подають голови фракцій правлячої коаліції в парламенті, тобто БПП і "Народний фронт". Він тут же вноситься в порядок денний й для нього є більшість голосів.

Якщо ж питання стосується відновлення незалежності іншого антикорупційного органу – НАЗК, то такий законопроект буде валятися в парламенті роками. Хоч всі в один голос й будуть розповідати про те, як важливо боротись з корупцією і який неефективний цей орган.

Що цікаво, раніше прем'єр-міністр Володимир Гройсман закликав керівництво НАЗК піти у відставку через провалену роботу по системі е-декларування.

А голова фракції "Народного фронту" в парламенті Максим Бурбак запитував в голови НАЗК Наталії Корчак, чи має вона мужність написати заяву й піти у відставку, тому що "перетворила орган по боротьбі з корупцією на орган колегіальної бездіяльності".

Крім цього, Ірина Геращенко, депутатка від БПП й нині перший віце-спікер парламенту, ще й емоційно обурювалась у Facebook тим, як погано працює реєстр декларацій.

Та при цьому майже два роки в парламенті без руху лежать законопроекти, які дозволили б "перезавантажити НАЗК". Серед них є два основних: перший — урядовий, ініційований Гройсманом після провалів під час так званої другої хвилі е-декларування й скандалів із керівництвом НАЗК, і другий — групою народних депутатів. Ключове в обох законопроектах — звільнити нинішнє керівництво НАЗК й змінити процедуру обрання нового. 

Тільки депутатський законопроект пропонує зробити це так, щоб збільшити шанси обрати незалежне керівництво, а урядовий — так, щоб поставити на чолі органу підконтрольну прем'єру людину.

Проте обидва законопроекти успішно пройшли Антикорупційний комітет, що є обов'язковою вимогою перед голосуванням всіма депутатами, і… зависли в коридорах парламенту майже на два роки.

Урядовий законопроект був поданий за ініціативи прем'єра Гройсмана, колишнього депутата від БПП, та написаний колишнім депутатом від "Народного фронту", міністром юстиції Павлом Петренком. 

Його п'ять разів намагались включити в порядок денний сесії ще у 2017 році та щоразу це не вдавалося. При чому — голосами депутатів БПП і НФ. Виходить, що депутати правлячої коаліції саботують ініціативи призначеного ними ж уряду, своїх колишніх колег по фракціях.

Так, вперше законопроект намагались включити в порядок денний через два дні після реєстрації, у квітні 2017 року. Його тричі ставили на голосування й тричі не добирали голосів. Примітно, що майже половина присутніх в залі депутатів БПП не дали своїх голосів.

Вдруге законопроект спробували включити в порядок денний сесії за місяць, в травні 2017. Тоді теж не вистачило голосів саме депутатів від БПП і НФ, які були присутні, але не проголосували.

Втретє — ще за два тижні, вже в червні. І знову його не підтримали — цього разу 2/3 присутніх депутатів БПП взагалі вирішили не тиснути на кнопки "за". При тому, що законопроект було ініційовано прем'єром від БПП, який перед тим був спікером парламенту й був обраний у Раду за списками БПП.

Що в результаті? Всі знають, що НАЗК саботує роботу. Прем'єр-міністр від правлячої фракції на всю Україну публічно це підтверджує, подає законопроект, який мав би це виправити у Раду, проте там за цей законопроект не голосують. 

Президент, прем'єр, народні депутати — всі знають, що НАЗК саботує роботу, всі це два роки публічно підтверджують, але… вони й далі спокійно працюють. І весь цей час їхній саботаж оплачується сотнями мільйонів з наших податків. Виходить, що всіх все влаштовує.А голоси тих, кого не влаштовує, заглушать контрольованими ЗМІ та медіа.

З цього одного, але дуже показового прикладу можна зробити щонайменше два важливі висновки. Перший — в керівники держави не можна обирати тих, хто маючи всі повноваження, всю повноту влади, не забезпечив незалежності всіх антикорупційних органів. Другий — до керівників держави не можна обирати тих, хто протягом останніх 10-20 років був цим найвищим керівництвом держави.

Щонайменше – депутатами, прем'єрами, міністрами, президентами, а також їхніх найближчих соратників, кумів, сватів, братів і протеже, яких вони тягнуть і пхають на всі можливі посади.

І це важливо врахувати при виборі своїх політичних симпатій: щоб галочка чи хрестик у виборчому бюлетені не коштував нам з вами ще п'ять років життя.